|
Чувство с неба - Слёзко Наталия
про себя - татьяна
Моя молитва - Левицька Галина
Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
>>> Все произведения раздела Поэзия >>>
|
Поэзия :
Спи... - Алла Войцеховская
Проповеди :
Кто стоит..., берегись… - Сергей Сгибнев
Написать эту проповедь – размышления - крик души автора побудил девятилетний опыт хождения во Христе. Опыт соприкосновения с различными религиозными структурами, именующими себя Церквами. С баптистами, харизматами, православными…. Опыт общения с пасторами различных национальностей – с русскими и американцами. С теми, кто, казалось бы, должен являть Христа, кому стоило бы подражать, руководствуясь наставлениями Апостола Павла: «Посему умоляю вас: подражайте мне, как я Христу» (1Кор.4:16).
Как я благодарен Святому Духу за Его милостивое руководство, за Его охрану и бережное ко мне отношение! Не будь Его могущественной поддержки, я в лучшем случае получил бы нервный срыв, а в худшем – оказался бы в психиатрической клинике.
У меня нет цели возбудить какое-то противостояние, наоборот, очень хотелось, чтобы мой «вопль» послужил поддержкой тем, кто, подобно мне, остался за дверьми общин, в которых еще вчера их называли братьями (или сестрами). А число таких людей возрастает. Со многими я встречался лично, со многими знаком благодаря Интернету и электронной почте. Мы живы и остаемся верными Христу, не смотря ни на что!
Мир дому вашему! И да хранит вас Господь!
Публицистика :
Прощание с прошлым - Денис Шамров
|
