Еще одну жизнь смерть унесла
Не думая и не жалея…
И, может быть, душу, вера спасла
Горя, или только тлея.
Еще один шанс Бог дает сейчас,
Ведь жизнь человека – мгновение…
Кто знает, где смерть поджидает нас?
В каком не идти направлении?
Кто знает, на ком оборвется миг,
И вечность кому счет представит?
И старость, и молодость, словно крик
Пройдет, ничего не оставив…
Кто знает, помечена, чья душа?
И сколько кому жить на свете?
Но каждый день к смерти ближе на шаг
Как взрослые, так и дети…
09.07.05.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Да, не мешает каждому задуматься о быстротечности бытия.Никто не знает, когда оборвется нить его жизни.И как больно видеть, когда люди беспечно относятся к своему спасению, отвергают дар прощения и выбирают широкую дорогу, ведущую в ад. Успехов вам в творчестве и Божьих благословений! Комментарий автора: Спасибо большое , Марина! Желаю вам того же!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
